Л.Глібов

Бачить – не бачить...

Бачить - не бачить.

Чути - не чує.

Мовчки говорить,

Дуже мудрує.

Часом захоче -

Правди навчає;

Іноді бреше,

Всіх звеселяє.

Люба розмова.

Будемо, діти,

З нею довіку

Жити дружити.

Хто ж ви такая

В світі щаслива,

Мудра, правдива

І жартівлива?

Як не вгадали,

Стану в пригоді:

Річ коротенька -

Книжка та й годі!

В.Богаевський

Народження книги

Найбільше диво на світі – це книжка.Тільки подумай: ти читаєш про країну, в якій ніколи не був,і ніби сам опиняєшся в цій незнаній країни.Розгортаєш книжку про рицарів, які жили колись давно,декілька століть тому,- й ось вони вже перед тобою: чується передзвін шабель,іржання бойових коней.Ти ніби стаєш учасником усіх подій,якимось дивом опинившись у минулому або в майбутньому,мандруючи сторінками фантастичних творів,відвідуючи неземні світи,невідкриті ще галактики.

Хто ж вигадав книгу ? Хто був отим першим «чарівником»?А ніхто. Такого винахідника просто не існує. Люди ще з сивої давнини переповідали одне одному дивовижні історії, ділилися тим, що знали, а коли ви нашли літери, почали записувати свої думки. Ось так і з’явилися перші рукописні книжки. Складанням книжок займалися переписувачі, книжок було дуже мало і коштували вони чималих грошей. Але саме завдяки клопіткій праці переписувачів створювалися товстелезні томи, а то навіть і цілі бібліотеки.

Десь близько 2200 років тому цар Птолемей та його наступники,намагаючись зміцнити й звеличити свою владу,сприяли розвиткові науки,літератури й

мистецтва. Вони створили в Олександрії науковий заклад, який згодом отримав назву «Мусейон».

У цей же час завдяки зусиллям багатьох учених і за енергійного сприяння єгипетських царів В Олександрії було створено першу в історії людства публічну бібліотеку,якою

Могли користуватися не лише жителі Олександрії,але й гості міста.

До III ст..до н.е. грецькою мовою було написано величезну кількість творів. Усі вони існували тільки у вигляді рукописів, тому примірників,ясна річ,було дуже мало. Писали в той час або на довгих листах,склеєних із розрізаних стебел очерету, або ж на особливим способом вичинені шкурі молодих телят та козенят-пергаменті (від назви міста Пергам,що в Малій Азії, де вперше почали виготовляти пергамент). З кожної великої частини (розділу) робили один сувій, хоча існували також і дуже довгі сувої, що містили в собі ввесь твір. Коштували такі книжки дуже дорого. На початку Iст. до н.е. загальна кількість таких сувоїв досягала 700 000.

Найперша в історії людства книжка – це кам’яна книга наскельних зображень. Люди, що жили багато тисячоліть тому в Мосопотамії, застосували для письма глину. З м’якої

глини вони виготовляли плитки, на поверхні яких загостреною паличкою видавлювали значки, схожі на клини. Це письмо так і зветься - клинопис. Потім у стародавніх єгиптян з’явилися ієрогліфи, тобто коли кожен знак означає певне слово.

Наші далекі предки, жителі Великого Новгорода, писали на бересті, верхньому шарі кори. Та ось із далеких східних країн купці й мандрівники почали привозити дивовижні, білі наче сніг, тоненькі аркуші. Це був …папір. Мине зовсім небагато часу, і на Русі почнуть з дерева, з дерев’ної маси виготовляти папір. Досить тривалим був також шлях до першої друкарської машини.

Вважається, що перші надруковані тексти з’явилися вже у восьмому столітті в Японії. Це були молитви, надруковані з різьблених дерев’яних форм. Виготовлення такої друкарської форми потребувало багато часу, а віддрукувати з неї можна було всього одну сторінку. Десь близько 1045 року Пі Чень, член імператорського суду в Китаї винайшов розбірний шрифт. Він виготовив глиняні зображення кожного ієрогліфа і розташував їх на спеціальній металевій рамі. Ці знаки можна було збирати й розбирати, складаючи з них нові сторінки. У 15 ст. німецький книгодрукар Йоган Гутенберг, який не знав про китайську методику, створив свій власний друкарський шрифт. Вин відлив кожну літеру з металу. Літери, з яких складали потім слова, збирали в дерев’яній рамі й уміщували в прес. Потім їх вкривали шаром фарби, а зверху клали аркуш паперу. У такий спосіб можна було віддрукувати скільки завгодно примирників, а далі братися за друкування наступних сторінок.

Виникнення книгодрукування у східнослов’янських народів нерозривно пов’язане з іменами трьох видатних першодрукарів – Швайпольта Фіоля,Франциска Скорини, Івана Фьодорова. Для України виняткового значення набула діяльність Івана Фьодорова. Саме його «Апостол» та «Буквар», видані у Львові 1574 року, започаткували українське книгодрукування. Першу друкарню, де виготовляли книги із застосуванням слов’янського кириличного шрифту, на початку 90-х рр.. 15 ст. заснував у Кракові Швайпольт Фіоль. Він видрукував «Октоїх», «Часослов», «Тріодь пісну», «Тріодь цвітну». Проіснувала його друкарня дуже короткий час.

Франциск Скорина, білорус за походженням, розпочав свою діяльність у Празі в 1517 році. Тут він видав «Псалтир» і «Біблію». Особливою ознакою «Біблії» Скорина є її малий формат,зрозумілі для пересічного читача сюжетні ілюстрації, вона ніби призначалась для домашнього читання. На початку 1573 року у Львові була створена друкарня, і вже у лютому Іван Фьодоров почав друкувати першу на України книгу «Апостол». Світ вона побачила в лютому 1574 року. В кінці книги друкар помістив свою видавничу марку (розлога акантова гілка з гербом Львова і друкарським знаком Івана Фёдорова). Під нею текст : «Іоан Феодорович друкар москвитин».

1574 року він видає у Львові «Буквар»- перший друкований підручник у східних слов’ян. Це невеликого формату ( у восьму долю аркуша) книжка складається з 40 непронумерованих аркушів. На її останній сторінці вміщено дві гравюри: на одній герб Львова,на другій - друкарський знак Івана Фьодорова. Під ними підпис: «Видруковано у Львові року 1574».Це федорівське видання стало зразком для численних пізніших російських, українських і белоруських навчальних посібників.

Де б не довелося жити Фьодорову, першодрукар був відданий справи свого життя. Чи в Москві, чи в Заблудові. У Львові чи в Острозі – він самовіддано працював над випуском книг.

Чудові витвори рук знаменитого першодрукаря увійшли в скарбницю світової культури.

Роман Завадович

Наша книжка

Найвірніша з друзів – книжка рідна,мила.

Сторінки у неї - чарівливі крила,

І на них ми линем у казковий світ,

В мандри до далеких Золотих Воріт.

Гей,які цікаві ждуть нас там пригоди!

Скільки раювання,скільки див природи,

Скільки стріч нежданих в пралісах густих

Книжка нам дарує у мандрівках тих!

Про князів,козацтво і стрільців розкаже,

Про повстанську славу,про насилля враже.

Про любов до волі месників-борців,

Про могутній Київ і про давній Львів.

І навчить,як жити ,горю не коритись,

Щастя здобувати,сміло з лихом битись,

Зберігати вірність у душі своїй

І служити завжди правді лиш одній.

Найвірніша з друзів - книжка рідна,мила,

Наша в ній надія, в ній і наша сила.

Слався,величайся,зіркою гори,

Українська книжко,серед дітвори!

Степан Жупанин

Я-бібліотекар

За моїм вікном ростуть

Кедри і смереки.

Гарне місце влітку тут

Для бібліотеки.

Я полиці змайстрував

Для книжок,журналів,

Щоб читали їх усі

Діти в зелен-залі.

І тепер у ранній час

Чи в обідню спеку

Йдуть до мене читачі

У бібліотеку.

Люблять загадки,пісні

Петрик,Оля,Таня,

Павлик просить лиш казки

Та оповідання.

Йдуть до мене читачі

Зблизька і здалека.

Жду їх радісно завжди:

Я ж – бібліотекар.

Народна мудрість каже:

"Книга вчить, як на світі жити",

"Книга - джерело життя",

"З книгою жити - з добром дружити".

Молитва

О, книго! Божа ти рабине!
Народу й роду берегине!
Неопалима купина!

По всіх вертепах, і яскинях,

Неначе зірка провідна,

Великомученице,

Ти Нас освіти і освяти!

І рідну мову - Слово Боже -
Топтало плем'я зловороже.
Кричало: «Не было и нет!»,
Пророчило: «И быть не может!».
Ти свій розкрилювала лет,

І ринув твій небесний спів,

Як грім, на голови катів.

Ти, мов цілющою водою,

Нас причащаєш, колядою

І віщим словом Кобзаря.

Хай воскреса народ з тобою

І правди Божої зоря

Осяє Українську Русь!

За це я, страднице, молюсь.

Молюсь за працьовиті руки,

І світоч правди і науки

Щоб в кожнім серці запалав.

Щоб знали діти і онуки,

Хто, де, коли, за що страждав.

Господь мій! Нас ти не покинь,